Найкращим рішенням буде вести розмову, як зі звичайною, цивільною людиною, водночас зберігаючи взаємоповагу.
Разом з тим, порівнюючи зі звичним спілкуванням, варто пам’ятати про певні тонкощі у розмові з військовими, оскільки їхній досвід від цивільних під час повномасштабної війни все таки різниться.
- Навчитись правильної подяки воїнам. Використовуючи при цьому засоби невербальної комунікації:подяка поглядом, подяка посмішкою, прикладанням долоні до серця. Тому, що дякуючи вголос ми підіймаємо у них складні емоції, викликані розумінням якою ціною це, насправді, дається. Кожного разу їм потрібно навчатись справлятись з цими емоціями.
- Створювати безпечне середовище для військового. Намагатись бути передбачуваним, запитувати дозвіл на тактильну комунікацію (обійми, плескання по плечу, тощо). Контролювати власну жестикуляцію, різкі рухи чи звуки, не намагатись підходити неочікувано зі спини, оскільки ми не знаємо реакцію на ту чи іншу дію, вона може бути тригером для них. У разі помилкових дій вчасно вибачитись, визнати свою помилку, щоб зменшити напругу.
- Вибудовувати правильне ставлення до військовослужбовця. Важливо проявляти співчуття і повагу замість жалості. Шкодуючи та жаліючи, ми наче фокусуємо людину на негативності всього того досвіду, який йому або їй доведеться ще продовжувати.
- Дотримуємось інформаційної культури. Не питати про самі травматичні події, втрати і складні ситуації на полі бою. Про війну говорити не просто. Уникати некоректних запитань, накшталт, «Як там було?», «Скільки людей ви вбили?», « Коли перемога?». Буває, що люди ставлять питання, щоб відчути та показати бажання дотичності до досвіду військового. Проте так, можна несвідомо нашкодити. Але коли у воїна виникає бажання відкритись, розповісти про ті чи інші події зі свого життя, - забезпечуємо емоційну підтримку, активне і емпатичне слухання.
- Не пропонувати допомогу, а просити допомогти. Застосовуючи при цьому доречне запитання «Чи я можу вам якось допомогти?», це той нейтральний набір слів, який ми можемо використати, не образивши людину.
- Памʼятаємо одну з причин конфліктної поведінки людей, які повертаються з фронту. Є невідомість їхнього майбутнього, а відчуття контролю над життям майже недоступне, що викликає сильну тривогу.
Завжди маємо розуміти, що неправильна комунікація призводить до самоізоляції, дезадаптації у суспільстві, втратою довіри до оточуючих людей. Тому конструктивно вибудована комунікація одна з базових речей подолання наслідків психотравми.
