Контраст
Шрифт
Україна єдина #UAРАЗОМ

Увага! Рівненська область знаходиться у червоній зоні. Просимо дотримуватися протиепідемічних заходів по профілактиці коронавірусної хвороби.

05.07.2021

Поняття, основні причини та профілактика розвитку синдрому "професійного вигорання"

Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки.

          Вперше термін «вигорання» або «burnout» був введений американським психіатром X.Фреденбергер в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

          За даними проведених в різних країнах досліджень, особливою групою ризику є медичні працівники, діяльність яких передбачає високу емоційну насиченість, психофізичне напруження, високий відсоток стресогенних чинників та ін.

Групи ризику працівників, які найбільш схильні до синдрому вигорання:

Інтроверти. Особливо швидко «вигорають» співробітники, індивідуально- психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю та сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт.

Люди, які відчувають постійний внутрішній конфлікт у зв'язку з роботою. Постійне переживання, особливо неусвідомленого, конфлікту вимагає більшої витрати сил та енергії.

Жінки, що переживають внутрішню суперечність між роботою і сім'єю, а також тиск у зв'язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції.

Працівники з нестабільною діяльністю, яка пов’язана з хронічним страхом втрати робочого місця. Також працівники, що займають на ринку праці позицію зовнішніх консультантів, вимушених самостійно шукати собі клієнтів.

Працівники, що працюють в екстремальних умовах та стикаються з постійним ризиком для життя та здоров’я.

 

До основних причини розвитку синдрому «професійного вигорання» можна віднести такі чинники:

Організаційні (зовнішні) чинники

До основних чинників вигорання, зумовлених некоректною організацією роботи, відносять такі:

  • неналежне забезпечення умов праці;

  • нереалістичні очікування керівництва та вимоги, що поставлені керівнику;

  • нерегламентована тривалість робочого часу;

  • ресурсні обмеження, зокрема низька заробітна плата;

  • несправедлива адміністративна політика, зокрема примус до виконання обовязків, непередбачених посадою;

  • відсутність адміністративної підтримки, визнання заохочень, схвалень;

  • часті конфлікти персоналу у закладі;

  • незрозумілий зміст трудової діяльності, зокрема відсутність необхідність посадових інструкцій чи їх формальний характер;

  • рольова невизначеність і пов’язані з нею рольові конфлікти;

  • низький рівень гігієни праці;

  • негативні стереотипи і установки (зокрема гендерно-рольові) тощо.

 

Особистісні внутрішні чинники

                 Головним і найпотужнішим індивідуальним чинником вигорання вважають відсутність покликання до своєї професійної діяльності, що здебільшого зумовлено відсутністю здібностей до неї, а відтак супроводжуються відчуттям неуспішності, розчаруванням тощо.

До індивідуальних чинників вигорання також належать:

  • неможливість задовольнити актуальні потреби, бажання у професійній діяльності. Сюди можна віднести і незадоволеність власним професійним зростанням. Це породжує постійний стрес. Здатність протистояти йому у різних осіб не є однаковою, що зумовлено, насамперед,  індивідуально-типологічними та іншими особистісними властивостями. Від цієї здатності прямопропорційно залежить швидкість вигорання за однакових інших умов;

  • невміння заощаджувати резерви, встановлювати обмеження стресам. Особи, які самовіддано піклуються про справу та про інших, забуваючи про себе, більше ризикують вигоріти ніж ті, що гармонійно балансують між спільним та особистим, між альтруїзмом та здоровим егоїзмом;

  • кризи та стреси в особистому і сімейному житті;

  • трудоголізм, цілковита ідентифікація з професією (роботою), за якої увага та час, витрачені на себе, трактуються як потурання власним слабкостям і егоїзм. Відтак особистого життя або немає, або його замало.

Чинник змішаного походження

Окремим чинником, який може мати як внутрішнє, так і зовнішнє походження, є перевантаження. Воно може виникати через надмірну працю, що стає непосильною, або через невідповідність схильностям, здібностям, покликанню працівника. В обох цих випадках перевантаження спричиняє дистрес. При цьому перенавантаження через надмірну працю може бути спричинене як через тиск ззовні, так і через самостійне примушення працівником себе до надто інтенсивної праці. Також перенавантаження залежить від багатьох особливостей психіки працівника, його життєвої ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усунення цих чинників або зменшення їхньої дії запобігає синдрому професійного вигорання!

Натомість, факторами, що зменшують проблему вигорання, є:

 

  • психологічна саморегуляція;

  • самостійне регулювання власної професійної діяльності;

  • планомірний розподіл праці та відпочинку;

  • робота, яка відповідає досвіду й знанням;

  • самовдосконалення;

  • піклування про своє здоров'я, дотримування режиму харчування і сну;

  • ведення активного соціального життя;

  • спілкування з людьми, що не мають відношення до медицини (тобто не обмежувати коло спілкування з колегами);

  • наявність повноцінного особистого життя (розлади в сім'ї, особистих стосунках неодмінно вплинуть на роботу).

 

Методи гармонізації психофізичного стану

Фізіологічні методи

До фізіологічних методів відносять:

•      підтримування якості сну — дотримання режиму сну, провітрювання приміщення перед сном;

•      раціональне харчування (зокрема вживання у достатній кількості магнію, вітаміну Е);

•      достатнє фізичне навантаження — виконання ранкових фізичних вправ, заняття спортом, танцями;

•      фітотерапія (зокрема, заспокоюють напої з м’яти, настоянка з кореню валеріани, підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

•      масаж (класичний, біологічно активних точок); ходіння босоніж по землі чи по розсипаним камінчикам;

•      кольоротерапія (зокрема, заспокоюють зелений, синій кольори, підбадьорюють — червоний, жовтий);

•      ароматерапія (збуджують нервову систему і підбадьорюють запахи апельсина, бергамоту; заспокоюють запахи лаванди, анісу, шавлії);

•      терапія мінералами;

•      виконання дихальних вправ (зокрема, заспокоює дихання з подовженим видихом; мобілізує дихання зі збільшеним вдихом);

•   водні процедури (зокрема, знімає втому контрастний душ) тощо.

Емоційно-вольові методи

До емоційно-вольових методів належать:

•   сміх (позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові, продукування гормонів радості);

•   музикотерапія (найліпше сприяє гармонізації стану класична музика);

•   спілкування із сім’єю, друзями;

•   заняття улюбленими справами, хобі;

•   проведення вільного часу на природі, з тваринами тощо.

Ціннісно-смислові методи

Важливо навчитися звертати увагу на позитивні моменти життя та вміти бути вдячними за них.

Запитання «за що?» варто перетворювати на позитивне «для чого?». Якщо так підходити до усіх життєвих ситуацій, вони перестають здаватися проблемами і стають засобами навчання.

 

 

 

 

Завжди варто пам’ятати, повністю виключити вплив негативних і шкідливих факторів в процесі роботи неможливо. Однак правильно впроваджена профілактика професійного вигорання допоможе запобігти наслідкам синдрому, знайти віру в свої можливості і по-новому поглянути на свою надзвичайно важливу роботу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(с) 2024

Запис до лікаря